МІСТИЧНИЙ ЛЬВІВ АБО ЛЕГЕНДИ СТАРОГО МІСТА
Кажуть, що Львів - це місто, в якому кожна вуличка, кожен камінчик зберігає свою легенду, а то й не одну. А його величне ім'я розповідає про насичену історію міста. Та львівські історії ще й дуже різноманітні за жанром – романтичні, історичні, побутові, а ще містичні.
| Історія домініканського храму сягає у далеке XIII століття. Саме тоді український князь Лев Данилович одружився на угорській принцесі Констанції, яка попри всі правила, не прийняла релігії чоловіка і залишилася католичкою. Вона дуже сумувала за своєю вірою і на її прохання був збудований костел у готичному стилі. Люди з свити Констанції підтримали її у вірі – це й стало початком приходу могутнього ордену домініканців до Львова. |
Стерті сходи, замуровані ходи у невідоме...склепіння з каменю і старовинної цегли...що приховують львівські підземелля?
Домінканські підземелля найстаріші у Львові. Історики припускають, що це залишки муру палацу самого князя Лева, проте неможливо довести цей факт остаточно.
Монах похований заживо
Ще перед першою світовою війною австрійський інженер досліджував підземелля Домініканського монастиря і виявив там замурований підвал. Розібравши стіну, там побачили скелет, що сидів на стільці. То були рештки молодого монаха, якого за наказом єпископа живцем замурували в цих підземеллях. В XVI столітті один молодий монах врятував від нападу хуліганів молоду дівчину. Між дівчиною і монахом спалахнуло кохання, яке було заборонене церквою. Дізнавшись про це, єпископ наказав відправити монаха до іншого монастиря, а дівчину за красу звинуватили у чарах, і як відьму віддали в руки інквізиції. Монах вирішив врятувати свою кохану, але єпископ дізнався про це, знайшовши його напильник в хлібі. Невдовзі дівчину спалили на вогнищі, а монаха живцем замурували. І досі, розповідають працівники музею, по ночах вони бачуть двох привидів - монаха і дівчини, які протягом століть блукають по підземеллях і залах музею у пошуках один одного.
Найвідоміша домініканка - Свята Катерина Сієнська
Свята Катерина Сієнська відома не лише своїми містичними переживаннями, але й активною участю в суспільному житті свого часу, в оновленні Церкви та суспільства.
Катерина Сієнська проживала в XIV столітті і ще за життя її почали вважати в Італії святою. У своїх видіннях вона бачила святого Домініка, який в руці тримав білу лілію. Тому вона вступила до домініканського ордену, а біла ліля стала її символом. За сім років до смерті, згідно християнської легенди, вона взагалі перестала вживати їжу. А підтримувала свої сили лише з допомогою святої води і євхаристійного церковного хлібу. Вона писала листи до Папи Римського, до різних королів, герцогів, маркізів, хоча навчилася писати лише в кінці свого життя. Також вважається, що вона є засновницею разом із Данте сучасної італійської мови. Після смерті вона була швидко конанізована і похована в римській церкві Святої Марії, а з її похованням порв'язана красива легенда.
Мешканці Сієни, місто в Італії, звідки вона була родом, вирішили отримати частку мощів для свого міста, тому відправилися вкрасти їх. Мощі вони завантажили у валізу, однак львівські митники вирішили перевірити, що сієнці перевозять. Та коли вони відкрили кришку валізи, то побачили, що вона повна трояндових пелюсток. А коли ця валіза прибула до Сієни, там знову опинилися мощі святої. Це було Божим знаменням. Таким чином, Сієнці отримали частку мощів для нової церкви, збудованої в її честь.
Сьогодні Катерина Сієнська разом зі Святим Франциском вважаються небесними покровителями сучасної Італії.
Катерина Сієнська проживала в XIV столітті і ще за життя її почали вважати в Італії святою. У своїх видіннях вона бачила святого Домініка, який в руці тримав білу лілію. Тому вона вступила до домініканського ордену, а біла ліля стала її символом. За сім років до смерті, згідно християнської легенди, вона взагалі перестала вживати їжу. А підтримувала свої сили лише з допомогою святої води і євхаристійного церковного хлібу. Вона писала листи до Папи Римського, до різних королів, герцогів, маркізів, хоча навчилася писати лише в кінці свого життя. Також вважається, що вона є засновницею разом із Данте сучасної італійської мови. Після смерті вона була швидко конанізована і похована в римській церкві Святої Марії, а з її похованням порв'язана красива легенда.
Мешканці Сієни, місто в Італії, звідки вона була родом, вирішили отримати частку мощів для свого міста, тому відправилися вкрасти їх. Мощі вони завантажили у валізу, однак львівські митники вирішили перевірити, що сієнці перевозять. Та коли вони відкрили кришку валізи, то побачили, що вона повна трояндових пелюсток. А коли ця валіза прибула до Сієни, там знову опинилися мощі святої. Це було Божим знаменням. Таким чином, Сієнці отримали частку мощів для нової церкви, збудованої в її честь.
Сьогодні Катерина Сієнська разом зі Святим Франциском вважаються небесними покровителями сучасної Італії.
Свята Катерина Сієнська
Домініканські підземелля
Свята Катерина Сієнська
Джованні Баттіста Тьєполо
Свята Катерина Сієнська
Домініканські підземелля
Стовп ганьби або як карали в середньовіччі
| Як стверджують історики, в домініканських підземеллях розташований внутрішній стовп ганьми, так як зовнішній стояв на площі ринок з 1425 року. А був він для того, аби карати порушників середньовічних законів. Спершу він був дерев'яний, а потім — кам'яний. Це була чотиригранна колона заввишки 2,64 м, увінчана скульптурною групою — богиня правосуддя Феміда і кат, спиною до спини. До нижньої частини стовпа були прикріплені залізні кільця, до них приковували, виставляючи "на ганьбу", злочинців, а також жінок, що зраджували своїм чоловікам. Однак стовп використовували не тільки для покарань… |
Раніше не було газет, тому люди дізнавалися всю інформацію від оповісників. І одного літнього ранку оповісник виходить на площу ринок, розгортає свій сувій і зачитує, що вчора один купець загубив гаманець сірого кольору, в якому було 250 монет, а той хто його знайде, отримає 10 відсотків. На той час це була дуже значна сума. Тож один підмайстер, знайшовши цей гаманець, приніс його до львівського магістрату, сподіваючись на винагороду. Купець, прийшовши забрати гаманець, побачив, що хлопець, який знайшов його, такий бідний, обдертий, тож йому стало прикро віддавати 10 частину грошей цьому біднякові. Він вирішив схитрувати, сказавши, що там було 300 монет, а не 250, сподіваючись, що хлопця за крадіжку посадять у в'язницю, а йому віддадуть усе майно.
Однак справу передали до суду і суддя за середньовічним звичаєм вимагав у них поклястися на біблії, що вони кажуть правду. Так і зробили. Хлопець поклав руку на біблію і поклявся, що там було 250 монет, а покупець поклявся, що там було 300 монет. І що було робити судді, якщо всі поклялися і сказали правду? Тоді він встав і виніс вирок:
- пан купець, якщо ви поклялися, що там було 300 монет, то напевно цей гаманець сірого кольору не ваш, а той ваш, де було 300 монет, ми будемо ще шукати, а цей, за виключенням 10 відсотків, залишається в касі львівського магістрату.
І тільки суддя підняв молоток, аби вдарити, купець зрозумів, що він втрачає все своє майно, і як підскочить, а як закричить:
- ваша честь, я збрехав, це мій гаманець, віддайте його мені.
- пан купець, якщо ви поклялися, що там було 300 монет, то напевно цей гаманець сірого кольору не ваш, а той ваш, де було 300 монет, ми будемо ще шукати, а цей, за виключенням 10 відсотків, залишається в касі львівського магістрату.
І тільки суддя підняв молоток, аби вдарити, купець зрозумів, що він втрачає все своє майно, і як підскочить, а як закричить:
- ваша честь, я збрехав, це мій гаманець, віддайте його мені.
Суддя дуже розсердився і наказав сторожі схопити його та посадити на ланцюг внутрішнього стовпа ганьби. На третю добу його пересадили ще на зовнішній. А до стовпа ганьби, що на площі ринок, була прикладена палиця. І якщо якийсь чоловік зранку йшов на роботу голодний і злий, адже посварився зі своєю дружиною, яка не нагодувала його смачним сніданком, міг зайти на площу ринок, і взявши палицю, пройтися по ребрах злочинця. І побачивши, що комусь ще гірше, ніж йому, покращити собі настрій.
В такий спосіб люди в середньовіччі і карали, і потішалися.
В такий спосіб люди в середньовіччі і карали, і потішалися.
“
У Львові мешкали не тільки купці та ремісники, але й славні чорнокнижники та відьми
"Коли засновувався Львів, замок стояв спочатку на Княжій горі. Але там стояли такі вітри, що король Лев перебув у тім замку лише одну зиму і змушений був збудувати Низький замок на горбі, що понад церквою св. Миколая, де тепер Замкова вулиця.
Коли під час нападу ляхів на Львів у 1340 році замок на Княжій горі погорів, його вже не відбудовували. Довгі часи гора стояла пуста, без лісу, і почали називати її Лисою.
Лиса гора стала улюбленим місцем забав відьом, чарівниць і чортів, які мешкали в околицях Львова.
Відьми, злетівши опівночі на гору, сідали в коло і, хльоскаючи лозами, гукали:
- Ой біла крейда, чорна труна! Стань перед нами, пане Сатана!
Після третього разу з неба падала зоря, вдарялася в землю і перед відьмами з'являвся Сатана. Він вишкірював білі кінські зуби й гукав:
- Хуга, злива, мряка, хляпа! Принесіть ми чорного цапа!
Тоді йому кидали під нога зв'язаного чорного цапа і Сатана, розшарпавши його, миттю з'їдав. І знову гукав:
- Хто вночі не спить, блукає, Сатана його чекає!
І відьми розлітались по місту, виловлюючи всіх, хто поночі тинявся вулицями, приносили чортові, а той шпурляв нещасних у різні сторони - в нетрі, болота й мочари. Сатана командував:
- Не жалійтеся на втому. Принесіть ключі від дому!
І відьми знову літали над містом, шукаючи, хто забув ключа у дверях. Вони ключі викрадали і приносили своєму панові. А в тому будинку, де вкрадено було ключа, вже ніколи спокою не було. Відьми діставали владу над господарями і змушували їх гризтися між собою, товктися і жити в постійних чварах".
Тому, коли в якійсь родині не було ладу, то казали, що видно, з їхньої хати ключа відьми вкрали.
Юрій Винничук
"Легенди Львова"
В одній із келії домініканських підземель зображена відьма, яка зачарувала Степана Ружицького, сина місцевого багатія
Проживала одна красива дівчина на ім'я Орися, і у неї був закоханий Степан Ружицький, панич, син місцевого олігарха, говорячи сучасною мовою. Тож він звик отримувати від життя усе, що заманеться. А дівчина вважала його за дурника і не хотіла з ним зустрічатися, а зустрічалася з хлопцем з іншого села. Тоді він вирішив добитися її кохання силою і хитрістю, хотів причарувати її, тому звернувся до відьми з такою послугою. Чаклунка погодилася приворожити дівчину, але вимагала, щоб він приніс декілька волосин з її голови, а той сказав, що він не зможе, адже дівчина не хоче навіть з ним розмовляти, тоді відьма прочитала замовляння, вдарив грім, двері розчихнулися, а на порозі з'явилася Орися. Її очі були заплющені, вона була в нічній сорочці, було враження, ніби вона спала. Від жаху хлопець знепритомнів і впав, а коли прийшов до тями, відкривши очі, побачив відьму, яка над ним схилилася.
- Вставай хлопче! - сказала вона, - пора засилати сватів.
І справді, дівчина погодилася вийти заміж за Степана, однак її поведінка різко змінилася. Вона перестала жартувати, сміятися, ходити до подруг в гості, а тільки мовчки сиділа біля вікна і дивилася на зорі. Її батьки взялися питати Степана, може він знає причину такої дивної поведінки дівчини, однак він тільки відмовчувався, очікуючи дня весілля. Та Степанові було цього мало. Незадовго до весілля, він вирішив скористатися моментом та отруїти свого батька, щоб отримати все майно перед весіллям. Він відправився за отрутою до пана Лискевича, прізвище якого дуже часто згадується у львівських і перед воєнних хроніках.
Цей пан Лискевич у молоді роки вступив до секти чорнокнижників і відьмаків Варшави, а перебування було там пожиттєвим. Всі хто не витримував умов перебування чи у них прокидалася совість, то вони втікали звідти, а з ними вчиняли так: о сьомій годині вечора рада відьмаків збиралася в актовому залі і голова ради стріляв в портрет втікача. Де б він не був, навіть в Америці, куля наздоганяла втікача і вбивала. Знаючи про такий закон, пан Лискевич, ще й прихопивши касу відьмаків, дістався до кінця тижня до Львівських околиць. О 19:00 годині в п'ятницю він кинувся у воду Винниківського озера, а куля наздогнавши його, вдарила у воду, тим самим послабла, і таким чином він врятувався від смерті. Згодом дістався до Львова, купив помешкання і облаштував його під аптеку, де надавав різні послуги за додаткові кошти.
Одного разу до нього якраз і звернувся Степан з проханням отруїти батька. Пан Лискевич скав йому, що насправді найбагатшою людиною Львова є не його батько, а ця відьма, яка ховає скарби на схилах Високого замку, та за підпис він може дати йому інструкцію. Степан дуже зрадів, що не треба платити грошей, а тільки підписатися, однак насправді, в такий спосіб він продав душу дияволу. Діставшись на схили Високо замку, він зайшов у прохіді, де в кінці коридору побачив скриню з золотом і сріблом, а до скрині була прикута ланцюгами його Орися, яка простягала до нього руки, просячи про допомогу. Він одразу кинувся розірвати ті ланцюги, як раптом Орися перетворилася на відьму, вдарила його крюком по голові та перетворила на чорного жеребця. Тоді він і зник з історії Львова, більше його ніхто ніколи не бачив.
- Вставай хлопче! - сказала вона, - пора засилати сватів.
І справді, дівчина погодилася вийти заміж за Степана, однак її поведінка різко змінилася. Вона перестала жартувати, сміятися, ходити до подруг в гості, а тільки мовчки сиділа біля вікна і дивилася на зорі. Її батьки взялися питати Степана, може він знає причину такої дивної поведінки дівчини, однак він тільки відмовчувався, очікуючи дня весілля. Та Степанові було цього мало. Незадовго до весілля, він вирішив скористатися моментом та отруїти свого батька, щоб отримати все майно перед весіллям. Він відправився за отрутою до пана Лискевича, прізвище якого дуже часто згадується у львівських і перед воєнних хроніках.
Цей пан Лискевич у молоді роки вступив до секти чорнокнижників і відьмаків Варшави, а перебування було там пожиттєвим. Всі хто не витримував умов перебування чи у них прокидалася совість, то вони втікали звідти, а з ними вчиняли так: о сьомій годині вечора рада відьмаків збиралася в актовому залі і голова ради стріляв в портрет втікача. Де б він не був, навіть в Америці, куля наздоганяла втікача і вбивала. Знаючи про такий закон, пан Лискевич, ще й прихопивши касу відьмаків, дістався до кінця тижня до Львівських околиць. О 19:00 годині в п'ятницю він кинувся у воду Винниківського озера, а куля наздогнавши його, вдарила у воду, тим самим послабла, і таким чином він врятувався від смерті. Згодом дістався до Львова, купив помешкання і облаштував його під аптеку, де надавав різні послуги за додаткові кошти.
Одного разу до нього якраз і звернувся Степан з проханням отруїти батька. Пан Лискевич скав йому, що насправді найбагатшою людиною Львова є не його батько, а ця відьма, яка ховає скарби на схилах Високого замку, та за підпис він може дати йому інструкцію. Степан дуже зрадів, що не треба платити грошей, а тільки підписатися, однак насправді, в такий спосіб він продав душу дияволу. Діставшись на схили Високо замку, він зайшов у прохіді, де в кінці коридору побачив скриню з золотом і сріблом, а до скрині була прикута ланцюгами його Орися, яка простягала до нього руки, просячи про допомогу. Він одразу кинувся розірвати ті ланцюги, як раптом Орися перетворилася на відьму, вдарила його крюком по голові та перетворила на чорного жеребця. Тоді він і зник з історії Львова, більше його ніхто ніколи не бачив.
Найкрасивіша дівчина ХVI cтоліття
| Вона була дочкою Константина Острозького, місцевого олігарха. Але він помер дуже рано та залишив їй у спадок численні замки і фортеці. Вона була охрещена батьком як православна, але її мати була фанатичною католичкою, тому заборонила дочці зустрічатися з православними хлопцями. Та коли Гальшка закохалася в православного шляхтича Симена Слуцького, вона приховала цю новину від матері. Тож мати дізнавшись про це, коли новина вже набула місцевого розголосу, наказала звільнити її від небажаного зятя. Коли молодята втікали до Чехії, поляки організували погоню. І на польському кордоні їх спіймали та вбили Семена, а дівчинку привезли до міста і запроторили до в'язниці, яка знаходилася тоді на території Високого замку. Ці чутки швидко дійшли до Кракова і Варшави, тому король наказав видати її заміж за свого підлеглого Лукаша Гурку, який хотів покращити своє фінансове становище за її рахунок. Та й приїхав Лукаш до Львова, однак Гальшка втекла з під вінця від свого чоловіка і сховалася в підземній частині Домініканського монастиря. Тоді Лукаш Гурка оточив своєю невеличкою армією Домініканський монастирь і почав його обстрілювати, вимагаючи видачі Гальшки Острозької. Однак монахи трималися міцно, не хотіли віддавати Гальшку. Та коли в Гурки через три дні закінчилися порох і набої, він зрозумів, що грубі стіни монастиря йому не взяти. Тому він звернувся до місцевого львівського старости і той наказав відрізати Домініканський монастир від водопостачання. Трубу відрізали і через два дні монахи здалися та віддали йому Гальшку Острозьку. Лукаш відвіз її до свого обістя і замкнув у вежі. Ця вежа збереглася і до наших днів, у селі Шаматула на території Польщі. Місцеві мешканці називають її вежою Чорної княгині. Там Гальшка Острозька просиділа 14 років, невиходячи аж до смерті свого чоловіка. Однак вона потрапила під владу римо-католиків, які перевезли її, після смерті Лукаша Гурки до Львівського єзуїтського монастиря, де вона померла у віці 42 років. |
| Храм апостолів Петра й Павла, більш відомий історично як костел Єзуїтів. Його історія розпочинається у 1540 році. Та Єзуїтський костел цікавий не тільки величним оздобленням та неймовірними розмірами, але і таємничими підземеллями |
Сам єзуїтський орден був заснований іспанським шляхтичем Ігнатієм Лойолою.
Народився у дворянській родині в 1491 році та мріяв стати першим лицарем Іспанського Королівства. Був посвячений в лицарі та брав участь у кількох війнах. І одиного разу, під час французько-іспанської війни, ядро вдарило йому в ноги і зламало їх, тому він опинився на межі життя і смерті та впав в кому. Солдати почали вже рити могилу, щоб поховати його, коли він помре, аж раптом, в ніч на Святого Петра і Павла, а це були покровителі його родини, сталося диво. Він прийшов до тями і почав одужувати на очах. І поки він одужував, попросив принести щось почитати з місцевої бібліотеки. Там виявилася єдина вільна книжка - «Життя Ісуса Христа». Прочитавши її, він зрозумів, що бути першим лицарем самого Ісуса Христа почесніше, ніж бути першим лицарам іспанського короля. Так він вирішує стати священиком. Після одужання він ще кульгає, тому відправляється до чудотворної статуї Божої Матері під Барселоною та кладе до її ніг трикутник мужності і героїзму (меч, яким він був посвясчений в іспанські лицарі королем).
Його орден був затверджнений Папою Римським в 1540 році. Єзуїтський орден був наймогутнішим орденом римо-католицької церкви, оскільки вони вважали своїм покровителем самого Ісуса Христа. Вони будували на території Європи найбагатші церкви та відкрили у Львові Єзуїтський коледж, день відкриття якого вважається днем народження Львівського університету.
Його орден був затверджнений Папою Римським в 1540 році. Єзуїтський орден був наймогутнішим орденом римо-католицької церкви, оскільки вони вважали своїм покровителем самого Ісуса Христа. Вони будували на території Європи найбагатші церкви та відкрили у Львові Єзуїтський коледж, день відкриття якого вважається днем народження Львівського університету.
Тут також навчався Богдан Хмельницький. І одного разу молодий Хмельницький після закінчення занять вийшов з приміщення коледжу, аж раптом почалася сильна буря. Всі перехожі налякалися, а студенти поховалися в найближчих будинка. Та лише один Богдан Хмельницький залишився стояти при вході в Єзуїтську церкву, склавши руки на грудях, очікував наближення смерті. Та коли смерть підійшла до його ніг, вона раптом розсіялася. А люди побачили в цьому знамення його майбутньої величі.
Під час розчищення волонтерами колишніх єзуїтський підземель були знайдені тіла священників і монахів Єзуїтського монастиря, адже підземелля використовувалися як центральні кладовища. А після того, як підземний цвинтар перепоховали, тут залишився лише один сарковаг, який належав львівському архієпископу Миколі Вижицькому. Але чомусь на сарковазі є тільки дата народження, а дата смерті відсутня.
Сарковаг Миколи Вижицького
В молоді роки Микола Вижицький вступив до Варшавського університету, але він мало цікавився науками. Микола писав вірші, які присвячував своїй кузині, адже був дуже сильно у неї закоханий. І одного разу до кузини посватався купець зі Львова, незважаючи на тридцятирічну різницю у віці, шлюбний контракт було укладено, а молодий Вижицький мав супроводжувати її як родич з Кракова до Львова. І під час подорожі він дізнався від неї, що її продали за гроші батьки, тому що купець давав позики її батькам, а вони заборгували велику суму грошей та шлюбний контракт скасовував борг. Купець ж отримував шляхетське звання, тому цей шлюбний контракт був вигідний з обох сторін. Дівчина багато плакала, адже вважала, що її продали за гроші, тому Вижицький прибувши до Львова, викликав його на дуель, щоб звільнити дівчину. Однак тут втрутився батько Вижицького і скасував цей дуель та відправив свого сина варити пиво до львівського фільварку. Через рік Вижицький дізнався, що його кузина звільнилася від шлюбу, бо купець помер під час епідемії у Львові. Він одразу кинувся розшукувати її та дівчина повідомила йому, що насправді його не кохала, а хотіла скористатися його почуттями, щоб звільнитися від небажаного шлюбу. Розчарований у коханні і позбавлений батьківської опіки, молодий Вижицький вирішує піти красиво з життя через самогубство. Та вночі, спалюючи вірші, які присвячував коханій, раптом заснув. І наснився йому сон, що він пливе у човні по річці Полтві і бачить на березі свою кузину, яка простягає до нього руки, а з протедежної сторони до нього лунає заклик. Повертаючи голову, він бачить там Святого, який простягає йому дерв'яне розпяття. І наступного дня, прогулюючись по вулиці біля стін Єзуїтського котстелу, він раптом почув знайомий заклик зі сну. Він зупинився, підняв голову і побачив на фасаді Святого, який наснився йому вночі. Вражений таким збігом обставин він вступив до Єзуїтського коледжу і пов'язав своє життя з релігійною громадою Львова та став відомою особистістю міста.
В кінці XIX початку XX століття дочка одного місцевого графа почала кидатися з ножем на місцевих чоловіків. Вона зійшла з розуму від нащасного кохання. Її наречений відмовився на ній одружуватися, натомість одружився на її молодшій сестрі, а вона від розпачу втратила розум. І за наказом батька її запроторили у підземну частину єзуїтських коридорів, де вона провела останнні роки життя. Через грати їй подавали їжу і питво. Однак коли волонтери розібрали стіну, то побачили, що її рештків нема, тому вважається, що вона досі блукає по цих підземеллях у вигляді привида в пошуках нових жертв.
Працівники застерігають, що потрібно бути обережним, прогулюючись підзмеллями без супроводу. Та розвідають, що одна киянка декілька років тому спустилася в підземелля сама і наступила на камінь, під яким був схований потаємний важель. Стіна посунулася і замурувала її. Зранку робітники розібрали стіну і жахнулися, дівчина постаріла на 40 років і зійшла з розуму. Тепер її утримують в психіатричній лікарні на вулиці Кульпарківській, в палаті №40.
Панорама Львова в
підземеллі єзуїтського костелу
підземеллі єзуїтського костелу
А тепер від містичних істрій перейдемо до медичних
Аптека-музей «Під чорним орлом», діє уже понад два з половиною століття і теж має свої підземелля...
та свої легенди
Унікальні експонати, старовинні рецепти лікарських препаратів та колекція медичних приладів, а у підземеллях справжня лабораторія середньовічного вченого-алхіміка.
Як з'явилися кольорові баночки, в яких зберігаються ліки?
Жив колись бідний склодув та ніяк не міг звести кінці з кінцями. У нього було дуже мало замовлень на виготовлення білого шкла, тому його жінка вирішила повернутися до своєї матері і покинула його. Та на останок, збираючи речі, кинула йому в ноги перстень, який був прикрашений дорогоцінним камінням. Відбившись від стіни, перстень потрапив у плавильну чашу, а гаряче шкло набуло характерного червоного кольру. І так склодув виплавив свою першу партію червоного шкла. Всі були дуже вражені красою того шкла, тому на нього посипалися купа замовлень, навіть із закордону. Так він став багатієм, а його жінка знову повернулася до нього, і знову почала його кохати.
Етикетки на пляшечках були різного кольору і кожна мала своє призначення.
В пляшках, де на білому тлі був напис чорними буквами, зберігалися звичайні ліки, а на білому тлі з червоним написом - сильнодіючі ліки, а от в пляшечках, де на чорному тлі писало білими буквами, зберігалася отрута, яка також використовувалася аптекарями при виготовлені ліків.
В пляшках, де на білому тлі був напис чорними буквами, зберігалися звичайні ліки, а на білому тлі з червоним написом - сильнодіючі ліки, а от в пляшечках, де на чорному тлі писало білими буквами, зберігалася отрута, яка також використовувалася аптекарями при виготовлені ліків.
| В пілюльні і таблеткові машини помічник аптекаря закладав лікарську сировину, а потім вручну витискав таблетки. |
В серпедньовічних часах функції лікаря і аптекаря виконувала одна людина. Лікар повинен був вміти виготовляти і мазі, і пластирі, а також, здаючи екзамен, повинен був продемонструвати вміння голити і стригти. Тож коли в 1772 році Львів стає частиною Австро-Угорської імперії, австрійці, де розвиток медицини був на високому європейському рівні, забороняють аптекарям і лікарям займатися професійною діяльністю без вищої освіти. І лікарі відправляються до університетів здобувати знання і отримувати дипломи.
Тодішній диплом був дуже великий, в кишеню вже не покладеш, щоб його пепреносити, потрібно було мати тубус
Раніше не було хімічних сполук, тому процес відбувався приблизно так: рослини збирали в дні, коли вони набували особливої сили, згідно з датами християнського календаря, а потім висушували, тоді розкладали на стіл і з допомогою сокирки подрібнювали їх вручну. Після цього, подрібнена трава перекладалася у дрібну траворізку, трава знову подрібнювалася і перекладалася у шкляний посуд, туди додавався наповнювач і після 48 годин відстоювання, перекладалася у перкулятори. Так починався процес перкуляції, тобто вичавлення.
Перкулятори
Як звичайний аптекар вночі перетворювався на алхіміка або в пошуках філософського каменю
Алхімік поєднував в собі одночасно науку і окультизм, а першим алхіміком вважаєть єгиптянин Гермес Трисмегіст. Рецепт виготовлення філософського каменю був записаний на таблицях, знайдених в його гробниці. Однак ці таблиці не збереглися, тому що їх знищила пожежа Александрійської бібліотеки.
Деякі відкриття були чисто прагматичного характеру. Так, один алхімік, якого звали Генніг Бранд, випадково відкрив, під час пошуків філософського каменю, що при дистиляції людської сечі, осад сечі починає світитися у темряві. Він навіть організував платні демонстраційні сеанси. Відвідувачі мочилися у пробірки, він отримував фосфор, а всі аплодували і платили йому гроші. Він так сильно розбагатів на цій справі, що продав цей секрет іншим алхімікам. А ця фосфорна спекуляція тривала ще сто років, поки в 1743 році інший алхімік на ім'я Андреас Маргграф не знайшов і не опублікував науковий спосіб отримання фосфору.
Андреас Сигізмунд Маргграф
Також з'являються цікаві трактати. Один німецький алхімік і монах опублікував трактат, в якому стверджував, що для отримання філософського каменю потрібно використати: яйця, які повинні висиджувати жаби, щоб з'явилися такі спеціальні курчата з хвостами плазунів, потім їх треба спалити, додати кров рудого чоловіка, і все це розчинити у винному оцті. Прочитавши такі перли у 1313 році, Папа Римський Іван ХХІІ заборонив діяльність алхіміків, назвавши їх шахраями. Католицька церква почала їх переслідувати, тож алхіміки були змушені ховати свої лабораторії подалі від їхніх очей. Тому облаштовували їх в підземеллях.
Крім того, підземелля використовували як карцер, в який аптекар саджав своїх помічників, якщо ті приходили налиганими на роботу або прогулювали її. Однак вони тут не сиділи без діла, їх примушували виплавляти свічки, які закуповув львівський магістрат. Також в аптеках продавали фарби для фарбування фасадів і приміщень, товари, які привозили купці із далеких країн. Аптекарі закуповували у них товари оптом, а тут продавали в роздріб. Наприклад, чорний і червоний перець, зацукровані смаколики, фрукти і овочі. Цукор тоді був лише привозним, могли його собі дозволити лише заможні люди. А люди з народу підсолоджувати свої страви медом.
До речі, назви речовин, які використовували алхіміки під час своїх дослідів, приховували і засекречували, тому збереглося дуже мало таких документів, які б підтверджували і розповідали нам про пошуки філософського каменю.
Тож львівські підземелля приховують ще багато таємниць. Тут, за легендами, ходять відьми і чорнокнижники, блукають привиди, та працюють справжні алхіміки.
Автор: Рибаконик Іванна
Текс, фото, відео: Рибаконик Іванна
Текс, фото, відео: Рибаконик Іванна
